Читати книгу - "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою"

З того часу маю святе правило: їсти там, де велика ротація покупців. Відтоді я уминала всі ті гострені мі-ачех – смажені макарони, як їх готують на Суматрі в провінції Ачех, – сидячи на циновках поряд із простим людом, аж за вухами лящало. Для вірнячка, як я вже казала, завжди згодиться свіжий перчик чилі у прикусочку… З дітьми, звісно, я ставлюся дещо обережніше до вуличної їжі, але якщо місце чисте і готують практично при тобі, то чом би й ні.

Ще треба бути в курсі, що не у всіх туалетах Індії (тобто майже в жодних) ви зустрінете туалетний папір. У мусульман взагалі дуже модно мати так званий гігієнічний душ, аби ним підмиватися після кожної потреби. Так то воно так, але якщо нема мила, то що робити з нечистою лівою рукою, котрою можна підтирати дупу, але не можна їсти?… Коротше, я так і не полюбила цих душів, завжди намагаючись носити з собою серветки. А от мій один знайомий з Росії просто від них був зафанатів на Шрі-Ланці – так, мовляв, зручно, чого у нас таких нема?! Я не питала його, як він із тим справлявся. Загадкова російська душа нарешті відчула себе у істоков – в Азії…

Крім сухих і вологих серветок (другі в нас так, для заспокоєння совісті й розмазування грязюки), варто з собою носити кишеньковий санітайзер, крихітну пляшечку для дезінфекції. Лікарі радять спиртовий, а не селевий – пахне не так приємно і сушить руки, але діє значно ефективніше. Головне з переляку до кісток собі ним руки не затріть, добре?

К.

Кемпінг

От ви, напевно думаєте: «Ну які намети, які кемпінги? Моя дитина достойна більшого». Тобто ви так точно думаєте, якщо «більше» для вас – це готель (про зірочки скромно промовчу) і за все життя ви в наметі спали один раз, п’яні в поході після дев’ятого класу.

Але навіть якщо походи у вас траплялися частіше і ви по Європах не встидалися їздити, розкладаючи намети в кемпінгах у Альпах чи коло моря, внутрішня Порядна Бабця однаково може сказати: «Ти що – дитину в антисанітарію?! То ти, доросла коняка, таке ще витерпиш, але скільки можна думати лише про себе?! Або дитині забезпеч ідеальну чистоту, або лишайся вдома. Пора вже нарешті жити для когось іще. Стати на людину подібним. Діти – це головне в твоєму житті».

Ага, точно. З цією логікою будь-хто, хто розмножився, автоматично осягнув сенс життя. Те, що діти – головне, вони і самі вам скажуть. Але ж (тільки не кажіть про це вашим батькам), ваше життя з початком життя дитячого закінчуватися й не думало. І якщо вірити психологам, щасливих дітей можна виховати лише на власному прикладі. Щаслива мама, задоволений тато, всі цьомаються, жартують, лізуть у гори, варять кашу на багатті, дивляться на овечок, кричать дурним голосом з гори – діти автоматично сприйматимуть життя подібним чином.

А якщо ви ходите з кислою пикою в чотирьох стінах і харкаєтеся від того, що навколо вас людей на пляжі, як пінгвінів на крижині, то… Окей, дитина гратиметься своїм відром і лопаткою. Але вам я щиро співчуваю. Бо співчуваю собі – пишу це, отака вся мудра, а ходити не можу через травмовану ногу. Гори довелось зміняти на пляжі. Іронія долі – зате знаю, про що говорю.

Так, останній раз у кемпінгу я спала ще будучи вагітною Каєю. То було під Монбланом у Французьких Альпах. Точніше, під льодовиком, котрий, подейкують, активно тане, тож щомиті в нас був романтичний ризик прокинутися в озері чи під апетитною сумішшю льоду й грязюки. Пронесло. Ще й пішки на той льодовик піднімалася, дорогою збираючи ягідки під сповненими докору поглядами чесних європейців: «Це ж приватна власність!»

До речі, у цивільних кемпінгах є цілком гігієнічні душі-туалети, кав’ярні, розетки, де можна зарядити всі акумулятори, є місця для готування їжі на своєму газі й цілодобовий доступ до питної води з бюветів. І обійдеться це вам з вашим наметом і машиною десь аж у п’ятнадцять євро максимум. Чисте повітря, краєвид і простір гарантовано. А тепер порівняйте з готелем… Найпростіші придорожні штибу Novotel чи Best Western нам, коли ми щосили гнали через Італію додому з Кайкою вже народженою, дешевше за сто євро за ніч не обходилися.

А відтак іще коли Кайка тільки народилася й ми закопали її плаценту в Перапертузі, хотіли було теж в наметі поспати під горою Монкальм, що на кордоні Франції й Іспанії у Піренеях. Приїхали, дістали намет, а він якоїсь дупи зламаний на самій осі. Так і спало наше сімейство… в багажнику. Спасибі конструкторам кросоверів: у нашому «Peugeot 3008» ззаду втоплюються сидіння і робиться площина штибу ліжка. Дуже комфортна – правда, якщо ваш зріст не більший за метр шістдесят…

На другий день ми сяк-так наклали зламаній осі шину з наметового кілка й перемотали кілограмом скотчу.

4. Дуже корисна штука, ця липка лента на прізвисько «скотч» – хай завжди валяється вам у бардачку.

І Кая спала як цариця – в шатрі. Це після того, як ота істота віку двох тижнів піднялася зі мною на висоту більше двох кілометрів до озера Румазет.

І от тепер так дивно (чи не дивно?…), що майже дворічна Кая і майже трирічна Кора разом зі мною розкладають намет і збираються вкладатися спати в «будиночок». І те, що за порогом будиночка шумить море, згори – сосни, а їжа готується на вогні, для них така сама даність, як і для дітей кілька тисячоліть тому. І щось вони не кричать «де наш аніматор і дитяча дискотека біля басейна з фонтанчиком рожевої газованої води?»

До речі, це так звучить воно просто – місце за крок від моря під соснами. Знайти його було непросто. А надто в темряві. Коли хтось із нас виходив у гущавину того, що джіпіес зображав як безлюдний мис, інші жартували: «Щось його довго нема. І звуки дивні з лісу. Давайте по черзі, по